Зецу являв собою єдиний, але внутрішньо суперечливий організм, у якому уживалися дві цілком різні особистості. Біла половина, що мала прізвисько Балакун, вирізнялася безтурботною й грайливою вдачею, постійно жартувала над оточенням і навіть над власним напарником. Чорна ж половина, прозвана Злим язиком, була повною протилежністю — серйозною, саркастичною й нещадно критичною до всіх, окрім своєї справжньої творці. Білий Зецу легко знаходив спільну мову з іншими членами Акацукі, щиро шкодував про їхню загибель і міг назвати Тобі «хорошим хлопцем». Чорний вважав майже всіх марними інструментами й не приховував зневаги до слабкості. Незважаючи на періодичні розбіжності, обидві половини функціонували злагоджено, миттєво обмінюючись думками й координуючи дії. Зовні Зецу демонстрував безумовну відданість Мадарі й організації, але під цією маскою Чорний віками плекав власний задум, залишаючись непоміченим. У бою Білий волів уникати прямих зіткнень, покладаючись на скритність і клонування, тоді як Чорний діяв розважливо й без вагань. Їхня спільна манера мовлення теж різнилася: Білий висловлювався жваво й емоційно, Чорний — сухо, цинічно, часто перериваючи напарника. Разом вони складали незамінний тіньовий інструмент, шпигуна й чистильника, чия справжня сутність залишалася загадкою навіть для лідерів Акацукі. Коли справа стосувалася спостереження за битвами чи пожирання мертвих тіл, обидві половини діяли з однаковою діловитою холоднокровністю. Білий іноді виявляв майже дитячу цікавість і захоплення сильними шинобі, а Чорний холодно фіксував інформацію для своїх далекосяжних цілей. При всьому цьому їхній симбіоз був настільки тісним, що вони сприймалися оточенням саме як одна істота з роздвоєною натурою. Саме ця подвійність дозволяла Зецу десятиліттями залишатися в тіні, маніпулюючи подіями й людьми без зайвого шуму.
