Саске в период обладания Мангекьё Шаринганом — це молодий чоловік, повністю занурений у темряву власної одержимості. Холодний, зачинений та відчужий, він демонструє крайню ступінь емоційної відчуженості від оточущих, вважаючи більшість людей інструментами для досягнення своїх цілей. Гірдість клану Учіха досягла в ньому апогея — Саске істотно вірить у свою надлишковість та вважає, що право на справедливість належить лише тому, хто має достатню силу.
Ключовою рисою його характеру у цей период є одержимість мстю. Дізнавшись правду про розтріскування клану, Саске переключає об’єкт своєї ненависті з брата на село прихованого листа, що тільки посилює його емоційну нестабільність. Він здатний на жорстокість та цинічність, не зупиняючись перед вбивством тих, хто стоїть на його шляху. При цьому під маскою безжалеливості приховується глибоко травмований підліток, який так і не зміг прийняти втрату сім’ї та знайти здоровий спосіб виплеснути свій біль.
Хиба мизантропічні схильності, Саске проявляє здатність до лідерства — він формує команду Хеби, демонструючи вміння маніпулювати людьми та використовувати їх здібності для досягнення загальної мети. Проте ці стосунки поверхневі та утилітарні: він не допускає нікого близько до себе, вважаючи прив’язкість слабкістю, якою він давно подолав.
Його інтелект залишається однією з найсильніших сторін — Саске аналітичний, швидко оцінює ситуацію та здатний знаходити нестандартні рішення навіть у критичних ситуаціях. Проте розум часто відступає на другий план перед емоціями, особливо коли мова йде про минулого клану або осіб, пов’язаних з його дитинством. Ця импульсивність, прихована за зовнішнім спокою, робить його непередбачуваним та небезпечним суперником.
Саске демонструє крайню ступінь самостійності та незалежності, відхиляючи будь-яку допомогу або підтримку. Він сприймає заботу як прояв слабкості, а дружбу — як обтяження, що відволікає від істинної мети. Ця ізоляція, проте, не лишена внутрішніх протиріччя — глибоко всередині він зберігає спогади про команду 7 та ностальгію по часах, коли він не був одинок, хоча і приглушує ці відчуття як непотрібні.
