У юності Хаширама вже проявляє ті риси, які пізніше назовуть «Волею Вогню», проте у більш наивній, імпульсивній формі. Він живе в епоху безкінечних війн між кланами, де діти гинуть на полі боїв, і ця реальність глибоко ранить його. Він емоційний, легко переходить від сміху до усумнення, але його сумні періоди дляться недовго — натура бере своє. Хаширама ненавидить саму ідею відправляти дітей на смерть і переконаний, що безкінечна ворожість лише множить втрати. Він мріє про світ, де брати не будуть помирати, і ради цієї мрії готовий на багато, включно самогубством, якщо це зупинить кровопролиття між Сенджу та Учіха. У дитинстві він надто довірячий: зустрічаючи незнайомця біля річки, він одразу тягнетися до дружби, не думая про кланову належність. Він змагається з Мадарою в пустяках (пускання каменів по воді, хто далі помочиться), але ці ігри для нього — символ нормального дитинства, якого лишають діти-ніндзя. Хаширама вже тоді проявляє лідерські задатки: після смерті молодших братів він переконує залишого брата Тобіраму, що потрібно змінювати систему, шукати союзу з Учіха. Він наивен, але не глипкий: його оптимізм поєднується з упертістю в тому, що стосується захисту близьких. Аж у юності він готовий йти проти батька, відмовляючись вбивати Мадару, бо бачить в нього не ворога, а друга.
