Навіть воскреслий, Хаяте зберіг спокійну та м'яку вдачу, не виявляючи ні злоби, ні відчаю через своє становище. Він залишився вірним почуттю обов'язку, негайно поставивши Кабуто запитання про долю села після своєї загибелі, замість того щоб впасти в лють. Прив'язаність до Юґао не ослабла: побачивши її в медичному таборі, він зупинився, а пізніше благав її зупинити його, поки розум ще підкорявся йому. Воля його була настільки сильною, що він частково опирався контролю Едо Тенсей, продовжуючи впізнавати колишніх товаришів і навіть вибачатися перед ними. У бою він діяв із тією ж холоднокровною точністю, що й за життя, не втрачаючи зібраності, навіть коли його тіло використовували як розмінну пішака. До ворогів він не відчував ненависті, борючись радше як вимушений виконавець, а не як озлоблений мертвяк. Після короткої сутички з Сакурою він зазначив, що вона стала чудовою сінобі, показавши, що його здатність до поваги збереглася й за межею смерті. Лише на мить, коли контроль став повним, його обличчя перетворилося на бездушну маску, але до того він встиг дати Юґао шанс завдати вирішального удару. Останні слова його були звернені до коханої — він попрощався з нею без страху, ніби завершуючи давно відкладену розмову. Загалом, реінкарнація не викривила його суті: він залишився тим самим тихим, турботливим і смертельно небезпечним мечником, яким його знали за життя.
