Дейдара одержимий ідеєю «мистецтва», яке для нього полягає в миттєвому, проте вражаючому спалаху вибуху. Він вважає, що справжня краса народжується в момент знищення, коли творіння досягає своєї мети й зникає на піку. Ця філософія робить його зарозумілим, водночас він щиро вірить у свою правоту й не терпить, коли хтось ставить під сумнів його погляди. Він плекає особливу ненависть до володарів Шарінґана — після того, як Ітачі Учіха легко переміг його й змусив приєднатися до Акацукі, Дейдара возвеличив своє зневаження до цього додзюцу в ранг нав'язливої ідеї.
У стосунках з партнерами він проявляє дві різні сторони. З Сасорі він поводиться стримано, навіть з повагою, називаючи його «Сасорі-доно» (пан), оскільки вбачає в ньому рівного собі митця, хоч і з іншим розумінням мистецтва. З Тобі, який замінив Сасорі, Дейдара постійно роздратований: легковажність і незграбність партнера дратують його, і він легко вибухає криками й погрозами. Втім, це роздратованість поєднується з розрахунком: у бою Дейдара холоднокровний, використовує хитрість і багатоходові комбінації, щоб заманити ворога в пастку.
Його самооцінка побудована на визнанні власного генія. Він не стерпить, коли його мистецтво називають безглуздим або коли хтось дивиться на нього зверхньо. Ця вразливість, поєднана з гординею, штовхає його на необачні вчинки, зокрема самознищення, щоб довести перевагу свого «мистецтва». Водночас він не позбавлений почуття гумору (хоч і своєрідного) й здатний до майже дитячого захоплення власними творами.
